Впровадження системи якості ISO в закладах охорони здоров’я = усунення однієї з контрольних функцій Держсанепідслужби!?

«Дорога к повышению эффективности здравоохранения как системы проходит в первую очередь через улучшение качества менеджмента. Безусловно, реформы любой страны зависят от истории этой страны, от экономической и социальной инфраструктур, но даже первичное обдумывание реформ, не говоря уже о создании их и претворении в жизнь, следует начинать с переосмысления роли и функций менеджмента. Конструктивный менеджмент, подкреплённый знанием экономики – центр любой реформы в здравоохранении, включающей в себя всё необходимое для улучшения здоровья населения без повышения стоимости услуг» /Evans, 1995/.

7 січня 2014 року набув чинності наказ МОЗ України від 20.12.2013 №1116 «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 14 березня 2011 року № 142 «Про вдосконалення акредитації закладів охорони здоров’я», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13 січня 2014 року за №31/24808.

Зазначений наказ розроблений Міністерством охорони здоров'я України з метою:
удосконалення процесу акредитації закладів охорони здоров'я усіх форм власності;

можливості ефективного використання результатів акредитації на шляху реалізації реформи медичного обслуговування;

створення передумов щодо запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. 

Наказом внесено зміни до критеріїв акредитації закладів охорони здоров'я. Вперше у системі охорони здоров’я встановлено норму щодо залежності присвоєної закладам охорони здоров’я, які надають вторинну та третинну медичну допомогу, акредитаційної категорії від наявності сертифіката відповідності системи управління якістю, впровадженої у закладі, вимогам національного стандарту ДСТУ ISO серії 9000.

Стандарти ISO серії 9000:2008 орієнтовані на TQM - найбільш ефективну концепцію управління якістю, яка поєднує у своїх восьми принципах і гуманітарні, і організаційно-технічні моменти.

Мета системи менеджменту якості, побудованої відповідно до ISO 9000 - задоволення потреб та очікувань всіх зацікавлених сторін: споживачів, постачальників послуг і ресурсів, суспільства і держави.

На мою думку, читачам цього блогу не потрібно додатково роз’яснювати переваги стандарту ДСТУ ISO 9001:2009 «Система управління якістю. Вимоги. Національний стандарт України» (тотожний переклад ISO 9001:2008 Quality management systems — Requirements) над Уніфікованою формою Акту перевірки дотримання вимог санітарного законодавства у лікувально-профілактичних закладах, затвердженою наказом МОЗ України від 10.04.2013 № 287.

Адже це як порівняння автомобіля японського виробництва з вітчизняним.

Опереджуючи критику, що автор підміняє поняття якості надання послуги з поняттям санітарного та епідемічного благополуччя населення, зауважу наступне.

Більшість фахівців Держсанепідслужби, які безпосередньо проводять «перевірку» закладів охорони здоров’я, ототожнюють поняття того дійства, що вони проводять з поняттям «оцінка дотримання санепідрежиму в лікарні». При цьому «оцінка» санепідрежиму, в більшості випадків відбувається, за фактами які виявлені в момент відвідування закладу.

Тобто, на сьогодні, превалює старий радянський спосіб мислення «немає внутрішньо-лікарняної інфекції – немає проблеми, виникає проблема - розпочинається процедура виявлення причин її виникнення» (але і це в кращому випадку, в інших випадках відбувається колегіальне приховування факту виникнення інфекції, пов’язаної з наданням медичної допомоги).

А вся «цивілізована медицина» уже давно змінила підходи до боротьби з внутрішньолікарняними інфекціями від інспекції (епідеміологічного нагляду) до розуміння необхідності забезпечення епідемічної безпеки пацієнтів і персоналу та до належної системи якості надання медичної послуги.

І саме завдяки стандартам ISO серії 9000 було у свій час й запроваджено нові образи мислення. Адже у клініках, у яких впроваджена система менеджменту, все відбувається навпаки – спочатку проводиться детальна оцінка потенційних небезпек, і лише потім надається медична послуга.

З іншої сторони, такий підхід дозволяє і суттєво знизити юридичний ризик, оскільки при чітко визначених схемах надання медичної послуги в наявності усі супутні документи, які визначають ступінь кваліфікації медичного персоналу та відповідальність покладену на лікаря чи молодший медичний персонал.

Ці механізми стосуються і стандартних заходів профілактики призначених для зниження ризику передачі збудників інфекційних хвороб з кров’ю чи іншими біологічними рідинами, а також інших відомих чи не відомих збудників хвороб. А самі стандартні заходи і є основними компонентами інфекційного контролю, які, як мінімум, і повинні застосовуватись при наданні медичної допомоги усім пацієнтам.

З огляду на те, як активно громадськість сьогодні приймає участь в реформуванні державного управління, я думаю не за горами той час коли в нашій країні акредитацією лікувальних закладів будуть займатися спеціальні недержавні органи, які будуть уповноважені державою на здійснення таких процедур. Та й ще попит на незалежну оцінку медичних закладів зростає з року в рік у всьому світі.

Як приклад, можна навести організацію, яка здійснює акредитацію лікувальних закладів в США Joint Commission International (JCI). JCI – недержавна некомерційна організація, місією якої є покращення надання якості медичних послуг через розповсюдження стандартів організації медичної допомоги і акредитації закладів охорони здоров’я.

Ознайомившись з системою оцінки рівня медичної допомоги (яка включає в себе заходи профілактики і реєстрації інфекційних хвороб у лікарні, а також питання санітарного благополуччя), яку використовують ці організації, розумієш, що планові перевірки лікувально-профілактичних закладів спеціалістами Державної санітарно-епідеміологічної служби залишиться лише в спогадах.

Чому?

Дозволю собі цитату: «… на экспертах лежит колоссальная ответственность за подпись под документом о готовности медицинского учреждения оказывать помощь населению… Бесплатности нет ни в одной стране мира, где это проводится. К тому же уровень оплаты определяет и степень ответственности экспертов». (вартість заявки на отримання акредитації JCI з повним інспектування лікарні становила 46000 доларів США в 2010 році).

Тому, на мій погляд, після проведення такої акредитації, яка триває від 1 року до двох, проведення в майбутньому 1.5-2.5 часової інспекції Держсанепідслужбою із заповненням уніфікованої форми Акту перевірки дотримання вимог санітарного законодавства у лікувально-профілактичних закладах, буде виглядати, як мінімум, дивно.

А Держсанепідслужбі потрібно терміново змінюватись, адже система, яка б’є себе в груди і викрикує такі не зрозумілі для більшості слова «епідеміологія» та «гігієна», уже країні не потрібна (як це не прикро констатувати).

P.S.: Для роздумів тим хто думає. Згідно із статтею 5 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» нагляд за додержанням органами ліцензування законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, яким для медичної практики являється …? Правильна відповідь – МОЗ.

Впровадження системи якості ISO в закладах охорони здоров’я = усунення однієї з контрольних функцій Держсанепідслужби!? Впровадження системи якості ISO в закладах охорони здоров’я = усунення однієї з контрольних функцій Держсанепідслужби!? Reviewed by Віктор Ляшко on 14:51:00 Rating: 5

1 коментар:

  1. Чудовий наказ МОЗ! Але чи вирішує він проблему? Чи надає відповідь на просте питання "Як розробити та впровадити Систему менеджменту якості?" Хто саме має сертифікувати її відповідність стандартам? Які серт. органи? Ціна питання? Чи є реальна можливість включати в бюджет організації такі витрати? А всі пов'язані? Наприклад управління постачанням -як один з елементів СМЯ в умовах бюджетних механізмів фінансування? Або наявність сервісних контрактів на все обладнання в установі? Навчання менеджерів? внутрішніх аудиторів? Наказ є, ДСТУ є, далі??? Втішимося, що це бодай мінімальний крок в напрямку до міжнародних стандартів, але досі незрозуміло чи це насправді, чи "щоб було".

    ВідповістиВидалити

На платформі Blogger.